МОЄ ПЕДАГОГІЧНЕ КРЕДО:

Щоранку, iдучи в школу, я проходжу дорогою вiтань, коли всi дiти,

зустрiнутi мною, здороваються й посмiхаються менi у вiдповiдь. Я знаю, що в школi бiля кабiнету математики мене вже очiкують вони, моï вихованцi.

Дiти квапляться, перебиваючи один одного, розповiсти про те, чому я не була свiдком. Хочуть подiлитися всiм новим, що в них з'явилося, що ïх спантеличило.

Всі ми були учнями і у кожного був учитель, якого ми любили, поважали більше за інших. Він був не просто педагогом, а другом і порадником. Саме такий вчитель і вплинув на мій вибір професії. Скільки себе пам’ятаю, завжди мріяла стати педагогом. Ця професія здавалася мені найцікавішою та найнеобхіднішою. Закінчивши у 1982 році Луцький педагогічний інститут імені Лесі Українки, доля дарувала мені велике щастя – бути вчителем.

А. Дістервег підкреслював, що справжніми вчителями й вихователями народжуються. Тільки той педагог залишає частку себе в дітях, хто не шкодуючи сил, творчої наснаги, таланту, вкладає в душі вихованців найбільші скарби – душевність, людяність, порядність.

З перших днів педагогічної діяльності завжди намагалася завоювати авторитет, визнання своїх учнів, тому що тільки в цьому випадку можна говорити про успіхи своєї праці, яка починається із спілкування, з першої іскорки дружби і взаємної довіри.

Озираюсь на свій педагогічний шлях і розумію, що він схожий на плинну шумну ріку. А скільки в ній підводних каменів. І все ж, вона прекрасна. Ріка притягує до себе міццю, силою, енергією. Здається, не відходила би від неї ні на мить.

Так і я не уявляю іншої професії. Зараз – чітко розумію, що не змогла б обрати інший шлях. Хочеться іти вперед, добиватися нових успіхів.

Обрати шлях вчителя – не кожен наважиться. Я безкінченно вдячна всім тим, хто навчив мене цінити працю вчителя. В пам’яті звучать слова В.О.Сухомлинського

« Любити можна те, чому уже віддав частину душі ». Скільки віддано за ці роки, і скільки ще треба віддати. Любов до дітей, до професії не зникає, а кожного дня стає ще мудрішою і глибшою!

Знайти своє покликання, ствердитися в ньому – це щастя педагога.

Робота вчителя складна. Як садівник доглядає молоді саджанці , так і я допомагаю учням тягнутися до світла знань, бо вірю, що вони виростуть мудрими і творчими, здатними утверджувати і примножувати добро. Особистим прикладом, поведінкою, способом життя намагаюсь побудувати такі взаємовідносини у шкільному колективі, щоб кожна дитина відчула свою значущість, потрібність.Намагаюся знаходити у кожному щось хороше, розвиваю його. Адже , вчитель - це чарівник, друг, наставник, творець, людина, в серці якого знайдеться місце для кожного. Вірю дітям, а вони вірять мені.

Що ж допомагає в нашій нелегкій праці? Звичайно – любов до дітей, а саме головне – терпіння. Від нас залежить, якими вони виростуть, адже ми за них відповідаємо.

Ось чому я намагаюся достукатися до серця кожної дитини.

Найголовніше - не зійти з обраної дороги, якою пробираєшся зі своїми учнями крізь темряву. І він обов’язково настане – сонячний, радісний, яскравий світанок.

На закінчення хотілося б навести слова Конфуція: «Хто осягає нове, плекаючи старе, той може бути вчителем.